Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування

 

Цей Закон регулює відносини, які виникають у зв’язку з набуттям, здійсненням та захистом прав інтелектуальної власності на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування в Україні.

 

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення термінів і скорочень

 

1. У цьому Законі нижченаведені терміни і скорочення вживаються у такому значенні:

1) Апеляційна палата – орган Установи для колегіального розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав  інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції цим Законом;

2) ВОІВ – Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності;

3) дата пріоритету – дата подання попередньої заявки на торговельну марку до відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою заявлено пріоритет пізніше поданої до Установи заявки, або інша дата, визначена цим Законом;

4) державна система правової охорони інтелектуальної власності – центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності, Установа, Апеляційна палата і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності;

5) доменне ім’я – набір літер або цифр, що використовується для адресації комп‘ютерів і ресурсів в мережі Інтернет;

6) заклад експертизи – державний заклад (підприємство, організація), уповноважений центральним органом виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності на проведення експертизи заявок;

7) заявка – сукупність документів, необхідних для державної реєстрації:

прав на торговельну марку;

прав на визнання позначення географічним зазначенням і використання географічного зазначення;

права на використання географічного зазначення;

8) заявник – особа, яка подала заявку чи набула прав на заявку в іншому, встановленому Законом порядку;

9) Контрафактні товари – це:

- товари  і/або упаковки, в яких містяться такі товари;

- етикетки, нашивки, наклейки, бирки, брошури, інструкції з використання, гарантійні документи, будь-які пакувальні матеріали або інші предмети, пов’язані з товарами, навіть якщо такі предмети представлені окремо від  товарів,

на які нанесено  позначення, що є  ідентичним або схожим настільки, що його можна сплутати  з торговельною маркою або географічним зазначенням, права на які охороняються в Україні для таких самими або споріднених з ними товарів, без згоди власника прав на  торговельну маркуя, або особи, яка має право на використання географічного зазначення; або на які нанесено  позначення, що є  ідентичним або схожим настільки, що його можна сплутати  з комерційним найменуванням

10) Мадридська угода - Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 року;

11) міжнародна заявка – заявка, подана згідно з Мадридською угодою  і/або Протоколом до Мадридської угоди;

12) міжнародна реєстрація – реєстрація прав на торговельну марку, здійснена згідно з Мадридською угодою і/або Протоколом до Мадридської угоди;

13) МКТП – Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрування знаків;

14) особа – фізична або юридична особа;

15) Паризька конвенція – Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року;

16) права на географічне зазначення - права інтелектуальної власності на географічне зазначення, види та зміст яких визначається цим Законом відповідно до Цивільного кодексу України;

17) права на комерційне найменування – майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування, види та зміст яких визначається цим Законом відповідно до Цивільного кодексу України;

18) права на торговельну марку – майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку, види та зміст яких визначається цим Законом відповідно до Цивільного кодексу України;

19) пріоритет заявки (пріоритет) – першість у поданні заявки;

20) Протокол  до  Мадридської угоди –  Протокол  до  Мадридської угоди про  міжнародну реєстрацію знаків,  прийнятий в Мадриді 28 червня 1989 року;

21) Реєстр – Державний реєстр прав на торговельні марки, Державний реєстр прав на географічні зазначення;

22) свідоцтво – документ, що засвідчує набуття прав на торговельну марку;

23) Установа - урядовий орган державного управління, що діє у складі центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності.

 

Стаття 2. Законодавство України про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування

 

1. Законодавство України про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів України, що регулюють відносини, які виникають у зв‘язку з набуттям, здійсненням та захистом прав інтелектуальної власності на торговельну марку, географічне зазначення, комерційне найменування в Україні, а також відповідних чинних міжнародних договорів, згода на обов‘язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо у чинному міжнародному договорі України містяться інші правила, ніж ті, що встановлені законодавством України про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування, застосовуються правила відповідного міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

 

Стаття 3. Рівність у правах та обов‘язках. Представництво

 

1. Особи України, іноземні особи, а також особи без громадянства рівні у своїх правах та обов‘язках, визначених цим Законом.

2. Від імені заявників, власників прав на торговельну марку, власників прав на комерційне найменування та інших осіб у відносинах, врегульованих цим Законом, можуть виступати їх представники, зокрема представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Вимоги до представників у справах інтелектуальної власності, їх права та обов’язки, порядок їх атестації та реєстрації, умови видачі свідоцтва представника у справах інтелектуальної власності, а також зупинення дії свідоцтва або його скасування визначаються законодавством. За видачу свідоцтва представника у справах інтелектуальної власності сплачується збір.

Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності. У випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, ці особи можуть самостійно здійснювати дії щодо реалізації зазначених прав, відповідно до цих міжнародних договорів.

3. Відносини центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності, Установи, Апеляційної палати чи закладу експертизи з будь-якою особою щодо прав та обов‘язків, визначених цим Законом, здійснюються із застосуванням української мови та адреси для листування на території України.

 

Стаття 4. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності

 

Центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності:

 

забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на торговельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування;

організовує і контролює виконання цього Закону;

видає нормативно-правові акти у випадках та межах, встановлених цим Законом здійснює контроль за їх додержанням ;

укладає  відповідно  до законодавства міжнародні договори про співробітництво у сфері інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на торговельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування в міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;

доручає Установі та закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації, виконувати окремі завдання, що визначені цим Законом, положенням про центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності, іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності;

забезпечує діяльність Апеляційної палати.

2. Фінансування діяльності центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

Стаття 5. Повноваження Установи у сфері охорони прав на торговельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування

 

1. Установа бере участь у реалізації державної політики у сфері охорони прав на торговельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування, забезпечує виконання цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері охорони прав на торговельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування, для чого:

організовує приймання заявок на торговельні марки та географічні зазначення, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;

здійснює державну реєстрацію прав на торговельні марки, географічні зазначення, видає свідоцтва, веде Державні реєстри, визначені цим Законом, вносить до Реєстру відомості щодо надання дозволу (видачі ліцензії) на використання торговельної марки та щодо передання виключних майнових прав на торговельні марки;

публікує офіційні відомості про державну реєстрацію прав на торговельні марки, географічні зазначення;

організовує розробку проектів нормативно-правових актів у випадках та межах, встановлених цим Законом, і подає їх на затвердження центральному органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності;

узагальнює практику застосування законодавства про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування, розробляє пропозиції з його удосконалення та в установленому порядку вносить їх на розгляд центральному органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності;

бере участь у міжнародному співробітництві у сфері інтелектуальної власності;

організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері інтелектуальної власності;

організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері інтелектуальної власності;

організовує роботу щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з питань правової охорони інтелектуальної власності;

виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.

2. На документах, прийняття або затвердження яких відповідно до цього Закону здійснює Установа (свідоцтва, що засвідчують набуття прав на торговельні марки або визнання позначення географічним зазначенням, доповнень до них, їх дублікати, висновки експертизи та рішення Установи, витяги з відповідних Державних реєстрів тощо) може бути використано факсимільне відтворення підпису уповноваженої особи.

3. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

Розділ ІІ

ПРАВА НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ

 

Глава 1

УМОВИ НАБУТТЯ ПРАВ НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ

 

Стаття 6. Поняття торговельної марки

 

1. Торговельна марка (знак для товарів і послуг) - це будь-яке позначення, у тому числі комбінація позначень, призначене та придатне для вирізнення товарів і/або послуг однієї особи з-поміж товарів і/або послуг інших осіб. Такими позначеннями можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, колір або комбінації кольорів, об’ємні та звукові позначення, а також будь-яка комбінація таких позначень. За виключенням окремо зазначених випадків в тексті цього Закону термін „торговельна марка” включає також колективні торговельні марки.

Торговельна марка  вважається колективною торговельною маркою, якщо право на неї належить об’єднанню, створення і діяльність якого не суперечать законодавству держави, в якій воно створено, навіть якщо таке  об’єднання не є власником промислового або торговельного підприємства.

Колективна торговельна марка  призначена для позначення товарів і послуг членів об‘єднання – власника прав на колективну торговельну марку.

 

Стаття 7. Суб’єкти прав на торговельні марки

 

Суб’єктами прав на торговельні марки є фізичні  та  юридичні особи.

 

 

 

 

 

Стаття 8. Абсолютні підстави для відмови в набутті прав на торговельну марку

 

1. Не є придатним для набуття прав на торговельну марку позначення, що:

1) звичайно не має вирізняльної здатності щодо товарів чи послуг та не набуло такої здатності внаслідок його використання;

2) містить лише позначення, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

3) містить лише позначення, що є загальновживаними символами і термінами;

4) містить лише позначення чи дані, що є описовими, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

5) відображає лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності;

6) містить позначення, що має високе символічне значення, зокрема релігійний символ;

7) суперечить моралі чи публічному порядку;

8) може вводити в оману громадськість щодо сутності, якості товару, послуги, або особи, яка виробляє товар чи надає послугу, або щодо географічного місця, з якого походить товар чи послуга;

Позначення, вказані в пунктах 1-5 цієї частини, можуть бути включені до торговельної марки як елементи, що не охороняються.

2. Не є придатним для набуття прав на торговельну марку позначення, що:

1) містить (зображує) герб, прапор  іншу емблему держави або будь-який її офіційний знак та клеймо контролю і гарантії, офіційну печатку, офіційну нагороду, інші офіційні відзнаки, або є їх імітацією з точки зору геральдики; 

2) містить офіційну назву держави, двобуквений код держави відповідно до стандарту ВОІВ ST.3;

3) містить (зображує) повідомлені Установі Міжнародним бюро ВОІВ герб, прапор чи іншу емблему, абревіатуру чи найменування міжнародної міжурядової організації, або, відповідно, є їх імітацією з точки зору геральдики;

4) містить (зображує) повідомлені Установі відповідними компетентними органами символи, емблеми, герби, що представляють для громадськості інтерес.

Такі позначення можуть бути включені до торговельної марки як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу. Компетентним органом щодо назви держави Україна та двобуквеного коду держави Україна (UA) відповідно до стандарту ВОІВ ST.3 є колегіальний орган, утворений центральним органом виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності.

 

Стаття 9. Інші підстави для відмови в набутті прав на торговельну марку та визнання прав на торговельну марку недійсними

 

1. Не є придатним для набуття прав на торговельну марку позначення, використання якого становитиме посягання на права, що раніше набуті в Україні іншою особою. Таким є позначення, яке ідентичне або схоже настільки, що його можна сплутати з:

1) торговельною маркою, права на яку набуті іншою особою чи на яку подано заявку в Україні на ім'я іншої особи, для таких самих або споріднених з ними товарів чи послуг, у тому числі торговельною маркою, визнаною в установленому цим Законом порядку добре відомою в Україні;

2) торговельною маркою, визнаною в установленому цим Законом порядку добре відомою в Україні, власником прав на яку є інша особа, якщо використання цього позначення стосовно певних товарів чи послуг вказуватиме на зв'язок між ними та власником прав на добре відому торговельну марку і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням;

3) географічним зазначенням (у тому числі для вина, спирту чи іншого алкогольного напою), права на яке зареєстровані в Україні відповідно до цього Закону або заявку на яке подано до дати подання заявки на торговельну марку до Установи за умови наступної реєстрації прав на географічне зазначення. Таке позначення може бути елементом торговельної марки, власником прав на яку є особа, яка має право на використання такого географічного зазначення;

Позначення, що використовується для зазначення географічного місця, з якого походить товар чи послуга, може бути зареєстроване як колективна торговельна марка без застосування до таких марок обмежень абзацу першого цього пункту.

4) знаком відповідності (сертифікаційним знаком), зареєстрованим у встановленому порядку.

Позначення може бути визнане торговельною маркою, якщо на те є згода власника прав на торговельну марку, вказану в пункті 1 чи 2 цієї частини, та при цьому не існує можливості введення в оману споживачів.

2. Не є придатним для набуття прав на торговельну марку позначення, використання якого становитиме посягання на права на промисловий зразок, що раніше набуті в Україні іншою особою.

3. Не є придатним для набуття прав на торговельну марку також позначення, використання якого порушує:

права іншої особи на ім'я, власне зображення;

авторське право;

права на комерційне найменування, власником прав на яке є інша особа,  і ці права поширюються на всю територію України  для таких самих або споріднених з ними товарів чи послуг;

права на сорт рослин,  породу тварин тощо.

4. Не є придатним для набуття прав на торговельну марку позначення, яке ідентичне або схоже настільки, що його можна сплутати з торговельною маркою, права на яку набуті іншою особою у будь-якій державі – учасниці Паризької конвенції, якщо заявка на торговельну марку подана без дозволу цієї особи її агентом або представником.

Агентом або представником особи, яка є власником прав на торговельну марку у будь-якій державі – учасниці Паризької конвенції, вважається особа, яка перебуває у договірних відносинах з власником прав на торговельну марку у будь-якій державі – учасниці Паризької конвенції, і має право використовувати цю торговельну марку на підставі договору з власником прав на неї.

 

Стаття 10. Підстави набуття прав на торговельну марку

1. Права на торговельну марку набуваються на підставі:

 державної реєстрації прав на торговельну марку в установленому цим Законом порядку;

 міжнародної реєстрації, що містить позначення, яке відповідає поняттю торговельної марки, визначеному статтею 6 цього Закону;

 визнання торговельної марки добре відомою в Україні відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції в порядку, встановленому цим Законом;

 передання  прав на торговельну марку відповідно до закону; 

 переходу прав на торговельну марку внаслідок припинення юридичної особи, в порядку правонаступництва та на інших підставах, встановлених законом;

 рішення суду щодо встановлення власника прав на торговельну марку.

2. Набуття прав на торговельну марку на підставі державної реєстрації прав на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, умови та порядок видачі якого встановлюються цим Законом.

3. Обсяг прав на торговельну марку визначається її цілісним зображенням та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру та наведеними у свідоцтві. Якщо торговельна марка не може бути відтворена цілісним зображенням, обсяг прав на неї визначається примірником позначення, внесеним до Реєстру, або його описом чи іншим візуальним відображенням, що дає змогу ідентифікувати торговельну марку. 

 

Глава 2

ПОРЯДОК НАБУТТЯ ПРАВ НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ

 

§ 1. Набуття прав на торговельну марку на підставі державної реєстрації прав на торговельну марку

 

Стаття 11. Заявка на торговельну марку

 

1. Особа (особи), яка бажає набути права на торговельну марку, подає до Установи заявку на торговельну марку.

2. Заявка повинна стосуватися однієї торговельної марки.

3. Заявка складається українською мовою і повинна містити:

заяву про державну реєстрацію прав на торговельну марку;

зображення позначення, що заявляється. Якщо позначення не може бути представлено його зображенням, заявка повинна містити примірник позначення або його опис чи інше візуальне відображення, що дає змогу ідентифікувати позначення;

перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати права на торговельну марку, згрупованих за класами МКТП;

4. У заяві про державну реєстрацію прав на торговельну марку необхідно вказати заявника (заявників), його (їх) місце проживання або місцезнаходження та адресу для листування. У разі подання заявки на колективну торговельну марку, у заяві зазначається про це. До заяви додається статут колективної торговельної марки, у якому зазначаються:

повне найменування та адреса (місцезнаходження) об’єднання;

мета та вид діяльності об’єднання

особи, яким надано право використовувати колективну торговельну марку;

умови членства в об‘єднанні;

умови використання  колективної торговельної марки;

права та обов’язки учасників об’єднання у разі порушень щодо використання колективної торговельної марки;

Про всі наступні зміни до статуту колективної торговельної марки власник прав на колективну торговельну марку повідомляє Установу.

5. Якщо заявник бажає набути права  на торговельну марку, вирізняльною ознакою якої є колір чи комбінація кольорів, то він зобов'язаний:

заявити про це і вказати в заявці колір чи комбінація кольорів;

подати в заявці кольорові зображення позначення, що заявляється. Кількість примірників таких зображень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності.

6. Заявка не повинна містити відомостей, які відповідно до закону не можуть бути опубліковані.

7. Якщо заявником є агент або представник особи, яка є власником прав на торговельну марку у будь-якій державі - учасниці Паризької конвенції, до заявки додається документ, що підтверджує надання цією особою дозволу на подання заявки, або докази, що виправдовують подання заявки без дозволу названої особи.

8. Інші вимоги до документів заявки визначаються правилами, виданими центральним органом виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності на основі цього Закону.

9. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору за подання заявки повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки.

 

Стаття 12. Дата подання заявки на торговельну марку